Поклич мене… Я повернусь.
Без тебе всі похмурі дні.
Хоч світять зорі… Не для нас.
І наші зоряні були.
І квітли весни у душі,
і усміхалось літо нам.
Весь світ, здавалося, радів,
як ти своєю називав.
Поклич мене… І я прийду.
Назустріч руки простягни.
Бо ж квітнуть наші почуття,
як краплі росяні, ясні.
Хоч сяє сонце, як завжди,
і зігріває, як тоді.
Та все ж бракує теплоти,
яку ти дарував мені.
Приходиш ти у мої сни,
шукаю тебе я в юрбі.
Бо ще не встигла все сказать
те, що хотілося мені.
Ми розлетілись, мов птахи...
я знаю, що шкодуєш ти.
Не дай образам тим терпким
між нами зруйнувать мости.
Буває так чомусь в житті,
що цінного не бережем.
І зранена душа болить,
тривожить серце гіркий щем.
Широкі в долі є стежки,
й вузенькі стрінуться в путі.
Ту, що дарує щастя, знай,
тільки удвох можна знайти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908973
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2021
автор: Надія Башинська