Старий батько-журавель зібрав журавляток
і сказав: «Чекають нас. Пора всім збиратись.
Довго будемо летіть від цього порога.
Сили набирайтесь, бо нелегка дорога.»
І зраділи молоді, крильми тріпотіли.
Пам’ятали: всяк було, як сюди летіли.
Та бажання бачить знов рідне поле й хати,
річечку свою стрімку… звало журавляток.
Батько-журавель сказав: «Сила – добре, діти.
Та бажання, що в душі – найдорожче в світі.
Нелегкий чекає шлях, забудьте про втому.
Цінний кожен змах крила – все ближче додому.
І злетів у небо клин… Земля рідна звала.
Вона своїх журавлят радо зустрічала.
Батько-журавель, вожак, завжди був найпершим.
І політ від його слів ставав значно легшим.
Ой летіли журавлі… вище хмар летіли.
Як спустились до землі, їм усі раділи.
Клекотіли радо так, де біленькі хати
стали дружно всі кружлять, діток викликати.
Веселились діточки і журавок звали:
«Журавляточка малі! Ми вас так чекали!»
І словам дитячим тим, журавлі раділи,
щоб потішить діточок, на лужочку сіли.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908711
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2021
автор: Надія Башинська