Хрест Дебальцевський... Перехрестя... Міст...
Різко у приціл лютий щуриться,
Мов долонею, хтось блокпост розніс,
У вогонь вдягнув зимні вулиці.
Дев'ять вже годин - в пеклі феєрверк,
І з усіх боків біси катяться.
Вде́ржусь - мовив я, та під смертю змерк,
Довелось тепер поступатися!
Ти містечко, нам вибач - ми одні,
Бо тебе шальний вир подій відтяв.
Ось і Вітя-друг канув у броні
В тимчасову воду - в бессмертний плав.
Я рвонув за ним, Та куди ж? - довкІл...
В небі жахнули міни сотнями,
Радіо хрипить з лайкою навпіл:
"Всі назад! Уходьмо з трисотими!"
В небо сходинки нині - не мені,
В землю я вчепивсь міцно пальцями
Під натільним хрестиком десь в душі,
Ніби жар, пече хрест Дебальцевський!
Вслід за тим - кому й що відміряно
На відхід дощами залізними:
І зтікали кров'ю знесилено
По дорогах вени порізані!
Тут комусь життя, а комусь і край,
Плач і помини з "несолодкою".
Без транзиту нас відправляли в рай
З двох боків прямою наводкою .
А іще три дні почере́з поля
Йшли покинуті геть усім назло!
Для когось - полон, а кому - земля,
Хтось до янгола під легке крило.
Там до Бога ми в милість линули -
Всі живі гурто́м з невідомими.
Кажуть, ніби нас і не кинули...
Чесно нас з усім ознайомили...
Буревій країну січе мою,
Кре́мса долі в небі захмаренім...
За війну спитаю сволоту всю,
За полеглих в містечку раненім!
Хрест Дебальцевський...Смерті... Міни... Крах...
Я вві сні вернусь знов до тих часів.
Я помщусь за пекло, вогонь і жах
Тим, хто нас на нім розіп'ясти хтів...
В небо сходинки нині - не мені,
В землю я вчепивсь міцно пальцями
Під натільним хрестиком, десь в душі,
Ніби жар, пече хрест Дебальцевський!
Оригінал
Крест Дебальцевский…Перекресток…Мост…
И в прицел февраль нервно щурится.
Кто-то смел ладонью с земли блок-пост,
И одел в огонь эти улицы.
Бой девятый час, фейерверк в аду,
И со всех сторон бесы катятся.
Я ведь обещал, что я не уйду,
А теперь приходится пятиться.
Городок, прости, мы теперь одни,
Потерял тебя в круговерти я.
Вот, дружок мой, Витя, шагнул с брони,
В ледяную воду бессмертия.
Я рванул за ним, да куда уж там…
Небо ахнуло минометами.
Радио хрипит с матом пополам –
Все назад! Уходим с «трехсотыми».
Не моя нынче в небо лестница,
И я в землю вцепился пальцами.
Где-то там, под нательным крестиком,
У меня в душе Крест Дебальцевский.
А потом – кому что отмеряно,
На отход дождями железными –
Истекали кровью потерянной
Венами дорог перерезанных.
Тут кому-то жизнь, а кому то край,
С поминальным плачем и водкою.
Без транзита нас отправляли в Рай,
С двух сторон - прямою наводкою.
А еще три дня, да через поля,
Шли забытые, да всему на зло.
Для кого-то плен, для кого земля,
Остальные – к Ангелу под крыло.
Поклонились мы Богу до земли -
И живые, и неизвестные.
Говорят, нас вроде не бросили…
Говорят, все было по-честному…
Разрывает ветер мою страну,
И над нею небо расколто.
Я спрошу с вас, сволочи, за войну,
И за раны этого города.
Крест Дебальцевский…Смерть…Минометы…Град…
Я во сне туда прихожу опять.
Я воздам за слезы, огонь и ад,
Тем, кто нас пытался на нем распять…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908698
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2021
автор: Юрій Шибинський