Не кожному дано писати щиро,
Не розгубити в пишних формах зміст.
Потрібен швидше Божий дар, ніж хист,
Щоб з іскри слова запалити віру
І розбудити думку в сонній тиші;
Торкнутись вічного крізь поспіх днів;
Красу природи, ніжність почуттів
Подарувати у суцвіттях віршів;
Плекати вищі цінності свободи
І правду берегти для майбуття;
Попри спокуси й виклики життя
Лишатись нервом власного народу.
[i](присвячено українським поетам-шістдесятникам,
насамперед Ліні Костенко і Василю Симоненку)[/i]
[i]Твір зі збірки “Крізь часу плин”[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908518
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2021
автор: Валентина Інклюд