Поки вітер проганяє стужу
протягами в димовій трубі,
осягаю потаємну душу
віщого і сущого в собі.
Маю ще надію на удачу
як не наяву, то уві сні...
як не є, усе одно побачу,
що вона навіює мені.
Ми охочі, поки є робота...
поки ця оказія мине,
як захочу, осідлаю чорта,
хай несе у засвіти мене.
Що умію, те й робити мушу...
то сную на радощі юрбі
нитку Аріадни, то павучу
мантію оголеній журбі.
І на ранок маю одежину...
одягаю маску на людину
усмішки веселої до вух...
і тогу... і тугу...
відчайдух
у мені сотає павутину
на кусючих оводів і мух.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908332
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.03.2021
автор: I.Teрен