Хтось ріже ножем хлібину,
Хтось серце чуже розрізає,
Хтось ріже в собі людину,
Хтось крила свої обтинає.
І скажуть: вся справа в спокутіі,
І скажуть: шляхи Господні –
Одні в ланцюги закуті,
Ідуть по краю безодні.
І падають… долі легше
Скоритись жорстокій долі.
Хтось всоте, а хтось – уперше…
Упали – значить на волі.
Внизу можна все робити,
Внизу не буває світла.
І навіть можна любити,
Поглянь, ромашка розквітла
Внизу – це найбільше диво.
Посеред чорної ночі…
Хтось скаже: життя – це красиво,
Хтось просто зірвати схоче.
Зірве – і знову темінь,
Душа до ночі вже звикала.
Отак і бредуть по пустелі,
Ті, хто бояться світла.
Шукають навпомацки щастя,
Знаходять – проходять – минають…
Минати щастя – прокляття
Тих, хто іти не бажають.
Прокладені долі маршрути.
Початок й кінець на карті.
Хтось ріже ножем спокути,
Хтось змінює шлях на старті.
Із стріхи падають краплі,
Донизу, блаженні, донизу!
Чи квіти життя цього варті,
Якби не дощу капризи?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907974
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2021
автор: Волинянка