Ця мить, цей день і погляд тих очей
він заворожував й приходив в снах,
як тихий вогник стомлених ночей
і як загублене село у кропивах.
І ти заснеш з надією на диво:
побачити це не у сні, а наяву,
пройти дощем, упасти в зливу,
зайти у зату батьківську свою.
Поцілувати ніжно стару маму,
заплакать й погулять серед садів
і злива на вікні малює діаграми
ти вдома, бо давно сюди хотів.
Хоч пів життя пройшло і пів дороги
тебе стежина у село веде.
Де хата, де дитинство босоноге
і де тебе уже ніхто не жде.
Проснешся в ліжку і холодним спомином
ввірветься в душу мати і бузок,
криниця і звичайна хата з комином,
що стала казкою з усіх казок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907366
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2021
автор: Ніка Гордон