[i]Над Лиманом знов щасливе сонце сходить,
Геть тікає сум самотніх довгих зим.
І шепочуть пісню дивну тихі води,
Як співали нам раніше молодим.
Знову берег тягне спогади магнітом,
Плаче, стогне дерев’яний чуйний пірс.
Скільки років будуть в серці світлом жити
Сльози суму із вербових довгих кіс?
Проводжають захід сонця люди інші,
Вже інакші зорі в мареві ночей.
І озерні води стали ще тепліші –
Та сльозою в них кохання все тече.
Над Лиманом знов щасливе сонце сходить
Наче кличе, так схвильовано зове…
І хлюпочуть пісню серця сиві води –
Проводжають нашу юність серед верб.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907341
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2021
автор: Білоозерянська Чайка