"The hill we climb" Amanda Gorman
"Пагорб, на який ми підіймаємось"
Переклад.
Настав день, коли ми себе питаємо:
де знайти світло в цій пітьмі?
Здається море втрат, безкрайнє,
ми повинні подолати вбрід.
Ми наважились протистояти,
бо зрозуміли: "тиша" не синонім "миру".
Від нас залежить: закони, норми та поняття
стоятимуть міцною або хиткою кригою.
Наш світанок настає... Якось ми це робимо.
Ми – свідки незламності нації.
Ми – недовершені, але при нас заснована
епоха просвітленої генерації.
Де мрії маленької дівчинки стають реальністю:
президента, ватажка мільйонів, зростиш в собі.
Бо походження – не свідчення індивідуальності,
бо не ділять людей на вільних і рабів.
Ми шукаємо те, що нас зближує, а не розбіжності.
Ми мріємо створити гармонійний світ.
Союз культур, характерів, рас з приналежністю
до віри в напрямок до досконалості.
Хай Всесвіт підтвердить: ми складаємо зброю,
ми простягаємо один одному руки.
Ми об'єднані спільною метою:
життя без війни, щасливе майбутнє.
Хай Всесвіт підтвердить: ми пов'язані перемогою.
Бо навіть, коли було сумно, ми росли.
Бо навіть, коли було боляче, ми сподівалися знову.
Бо навіть, втомившись, ми намагались вперед іти.
Ще не раз ми зазнаємо поразки,
але вже не з загостреним лезом.
В писанні йдеться, що діждемося часу,
коли в серці кожного страхи щезнуть.
Ми підіймаємось впевнено вгору.
Ми лагодимо попередні й будуємо нові мости.
Бути американцем – це більше, ніж гордість.
Ми крізь віки прагнемо це довести.
Ми бачили потужність, яка нищить націю,
І бачили зусилля, які множать любов в рази.
Періодично затримується демократія,
в протилежний бік схиляються терези.
Але в тривожну годину ми знайшли в собі сили.
Заради нової глави готові до спокути.
Ми запобігли катастрофі, ми якось це зробили.
Надія в наших устах: "хіба могло по іншому бути"?
Країна вся зранена, але цілісна й вільна,
доброзичлива, але відчайдушна й завзята.
Наші помилки – надбання для нащадків, спасіння,
це точка неповернення до бездіяльності чи залякування.
Милосердя зробить країну кращою.
І з любові відродиться наступне покоління.
Дозвольте подарувати їм могутнішу спадщину,
ніж наша: первобутнього розуміння.
Ми піднімемось усі: від Сходу до Заходу,
з усіх куточків Півночі й Півдня.
Ми злетимо на той високий пагорб птахою,
і засяємо дивовижністю народного розмаїття.
Настав день, коли ми виходимо з тіні:
Полум'ям палає наша світанкова зоря.
Не тільки, щоб її досягти, ми сміливі,
але й назвати це сходження своїм ім'ям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907305
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2021
автор: Вікторія Фединишин