[b]Пусто[/b]. Так пусто, що не розумію навіть, відкриті мої очі чи ні. Добре? Погано? Цікаво? Нудно? Пусто... Чи вистачить слів, щоб описати? Величні поети певно б змогли, а чи зможу я? Що можу я? Говорити, ходити, спати, мріяти, думати. Що можу я, коли довкола пусто? Що можу я, коли не бачу нічого? Дивлюсь і не бачу?Думати? А що можу я, коли в голові ні однієї думки?
Змусити себе? Змусити себе осмислити орнамент шпалер, темну деревину плінтусу, рельєфи люстри. Змусити себе осмислити минуле. Майбутнє? Цей момент? А якщо цей момент це вже минуле? А якщо слово «[b]пусто[/b]» вже не є пустим, бо воно наповнене чорнилом?
Широко відкриті зіниці. Заплющені очі. Я часто уявляю, що коли закриваю очі,то весь світ зникає. Куди зникає? Світ справді зникає, бо він лише мій. В мене свій світ, а в тебе твій. Коли я заплющу свої очі назавжди , світ зникне. Я зникну і світ зникне. [b]Мій світ[/b].
Але не твій. Твій буде жити.
А в моєму стане пусто. Чи вже стало? А якщо мій світ - твій світ. Коли стане?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907020
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2021
автор: Анна Кобзар