Крихкі обіцЯнки зламаються -
рано чи пізно.
Тріснуть із хрускотом,
як найтонший лід.
Ріжучи плесо води,
наче гострим залізом,
тануть і тонуть,
поки з дна виринає злість.
Там багато плаває риб,
багато мертвих.
Те, що було найглибше -
тепер стало видимим,
скільки б метрів не було б
від дна до поверхні
Де немає ні світла, ні кисню,
загине під кригою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906902
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2021
автор: Тетяна Романів