Над проліском ніжним стою, зворушена:
Зима, ще вчора ніким не порушена,
Сьогодні раптово стала колишньою.
Ця квітка, пробившись з-під листя торішнього,
Відкрила пелюсткою зміну сезонів.
Це перша усмішка природи спросоння:
Дерева ще сплять, зачаровані трави,
Ще сонце не гріє промінням яскравим,
Та все ж йде весна. По півкроку щоденно
Долає морози, набридлі страшенно,
Долає занудливу сірість палітри.
Так хочеться зелені, щебету, вітру!
Не крижаного, а ніжно-грайливого.
Хочеться бути безмежно щасливою
Від ранків бузкових багатоголосих,
Від близькості літа й далечі осені.
[i](Твір зі збірки “Крізь часу плин”)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2021
автор: Валентина Інклюд