моє місто, приспане снами солодкими,
вмите дощем і в осінь закохане,
одягається в золото, зігрівається кавою,
ледвечутно говорить
з примхливою марою.
зажурливий вітер смуту навіює,
а вічна надія кохається з мрією.
ранкова тиша, холодна й німа,
затишні вулиці знов обійма.
а вони, наче ковдрою, білим туманом
укриті й утомлено входять в оману.
в ліхта́ревім світлі втопають проспекти,
самотні поети складають сонети.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906498
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2021
автор: Марія Безродна