Хтось любить літа зеленаві коси,
Хтось – осені пожежу золоту,
А хтось - весну, дзвінку і стоголосу,
А я люблю зимову самоту.
Нехай хоч трішки снігу на дерева,
На мокрі і покручені гілки.
Калюжі чорні зблиснуть кришталево,
І побіліють стоптані стежки.
Затихне гомін стомленого птаства.
Навколо тиша… Всюди рівний сніг…
Яке це щастя – серед снігу царства
Одну прокласти з тисячі доріг!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906480
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2021
автор: Тетяна Мошковська