З глухого часу істуканів кам’яних
цей світ тримається – не менше і не більше –
на неоплаченій жертовності одних
і на несплатній заборгованості інших.
У надрах всесвіту працюють двигуни,
важкі й засапані, не видимі достоту,
що потребують, ніби змазки, данини
самовідречень для невпинної роботи.
Якби ж то відала я, квіте мій німий:
твоя угода за лаштунками – відверта,
її уклав ти у свідомості самий,
і добровільною була велика жертва!
Але й сьогодні ми позбавлені знаття,
і тихоплинно, як в століття попередні,
струмує в сонній невідомості життя
в обхід каміння неоплачених трагедій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906126
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2021
автор: Вікторія Т.