Широкими кроками, твердою ходою
Іде по свідомості й тягне за собою
Неначе важезним плугом по землі,
Лишаючи борозни глибокі в душі.
Краплями поту щедро вмиваючи,
Кров'ю багряною тіло зливаючи,
Ховаючись в сутінках чорних очей,
В нутро проникає мов холод ночей.
Торкається струн у надрах заритих,
В печінку залазить, як свині в корито,
Ногами затопче щосили в багнюку,
Засяде під серцем неначе гадюка.
І буде зжирати з середини нутрощі,
Вдаючись до найпідступніших хитрощів,
До підлостей щиро схилятиме розум,
Ендорфінів у вени вливаючи дози.
Й коли ти нарешті захочеш здатися,
Коли вже не в силах від неї ховатися -
Прорветься як промінь крізь сірії хмари
Й мов вибухом тіло об камінь роздавить.
Захочеш покаятись, вивернеш душу,
Сльозами гіркими залиєш всю сушу,
До скону віків безупинно ридатимеш,
Але вже прощення ніколи не матимеш.
Тож знай, що із нею не варт жартувати,
Не варт і потайне глибоко ховати -
До істини все ж вона добереться,
Вганяючи пазурі в самісіньке серце.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906114
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2021
автор: mechanical_patriot