Сльоза скупа, зрадлива, чоловіча,
Щоку зросила раптом вояка…
Мо, ж пригадав, як умирав він двічі,
А мо, розхвилювали друзям свічі,
Боявся, не погасла би якась.
Не смій його засуджувать за сльози,
На це причина в нього є своя:
Війна – не тільки ворога погрози,
Війна – це смерть, згорьована сім’я.
Він смерть стрічав не раз і наодинці,
Й в окопі, й в ДАПі, і у бліндажі,
Коли на нього сунули ординці –
Оті, що не були колись чужі.
Виносив з бою тіло друга… теплим,
У ньому власний пульс йому вчувавсь,
Тоді серпневий день бійцям став пеклом
Із назвою земною «Іловайськ».
Сльоза і воїн… Ні, не випадково
Вони у парі… Поєднав їх біль...
Бо ж на портретах наші ті соколи,
Чиї життя згоріли в боротьбі…
20.02.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905986
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2021
автор: Ганна Верес