Тиша.  Ранок.  Він  виглянув  через  вікно,  з  чола  стікала  крапля.  Він  щойно  вийшов  з  душу  і  погано  протер  волосся.  Крапля  скочувалась  поступово,  на  крильце  носа,  потім  все  нижче  і  нижче  по  щоці,  добігла  до  підборіддя  і  впала.  Він  спокійно  стояв,  його  голова  була  направлена  в  даль  наче  він  хотів  там  щось  побачити.  Сонце  відблискувало  на  його  обличчі  і  ловило  проміння.  У  його  руці  тліла  цигарка.  Час  від  часу  він  струшував  попіл  у  попільничку,  що  стояла  на  підвіконні.  Його  рухи  були  повільними  наче  він  виважував  кожен  свій  крок.  Споглядання  у  вікно  --  це  ритуал,  який    він  виконував  щоранку  цієї  осені.  Ранок  -  це  була  його  пора.  Лише  йому  був  підвладний  ранок.  Але  ранок  скоро  закінчиться.  Він  вже  закінчується.    Сонце  скоро  підніметься  і  йому  прийдеться  зникну
ти.  Назавжди?  Ні.  Він  обов’язково  повернеться  завтра.  Стане  біля  вікна,  закурить  цигарку  і  буде  чекати  приходу  сонця.  Він  не  молодий,  але  і  не  старий.  Для  кожного  він  різний.  Для  тебе  можливо  трохи  страшний  і  моторошний,  а  для  когось  приємно-вранішній.  Деколи  він  злий  і  через  нього  страждають  інші.  Йому  важко  контролювати  свої  емоції.  А  інколи  з  ним  так  затишно.  Його  попелясте  волосся  куйовдить  вітер,  воно  спадає  йому  на  очі  і  він  помахом  руки  закидує  його  назад.  Для  нього  ранок  закінчується.  Дощ  припиняється.  Бувай  Тумане,  зустрінемося  завтра.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905734
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2021
автор: Weeka