В зірках зачепилася доля...
Збираю перлини щоночі...
Надія остання боролась...
- Милесенький... я тебе хочу!..
Його, після душу, сорочку
вдягну на розжарене тіло...
Крізь темряву тихо шепочу...
- Мій рідний... тебе лиш любила!..
Був Місяць на небі... та хмари
сховали проміння сріблясте...
Так само в густому тумані
розтанула віра у щастя...
Розлука... неначе карала!
З дощем осипаються мрії...
- Далеко від мене коханий...
Серденько моє... не зігріє...
- Милесенький!..
19.02.2021 р.
Фото з інету.
Не согреет...
Я каждую ночь в ярких звездах
мечты рассыпаю о милом...
Назвал бы своею невестой!..
- У доли... его лишь просила...
От мыслей мучительных тяжко...
Всегда был он всех мне дороже!..
- Его, после душа, рубашка
моей прикасается кожи!..
Как будто обнимет любимый!
Вдвоем в лунных блестках растаем!..
- Да тучами скрылось сплошными
то счастье, что быть могло в рае...
Разлука обрезала крылья...
но только лишь мне... полюбившей...
- Засыпал мне душу ванилью...
а сам называется... ,,бывшим,,...
26.02.2021 р.
Фото из инета.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905381
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2021
автор: Любов Вишневецька