Я тихо іду, (зупиняється набраний біг)
Від болю кохання вперед на знекровлену відстань,
Уже не шукаю гріховних чи праведних істин
Бо все, у що вірила, я зачинила в собі.
Припалені крила нагадують часто про шлях:
Політ до небес переймає невсидливий вітер
І там ти безжально із долі своєї нас витер,
Ясна́ блискавиця украла любов у очах.
Окремо життя обтирає в крутих берегах
З тобою на вічність спинитися врешті не хочу,
(В лукавстві і фальші блукають густі поторочі)
Віднайде любов в позахмарному просторі птах.
Із часом минуле, як сонце нездійснених мрій
Заходить за гори і нишком влягається спати,
Спокійно душі, більше серце не буде страждати
Пробачила все, відпустила. Не мій ти, не мій.
Л.Г.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905287
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2021
автор: Олеся Лісова