[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=LvtylsFmbAk[/youtube]
Надворі тихо пада сніг,
Яка красива ця ідилія.
І вітерець в гілках притих,
Його спіткала меланхолія.
Не хоче він розваг в цей час,
Бо про життя своє роздумує.
Про це вже думав і не раз,
Буває інколи сумує.
Заплаче іноді в дротах,
Що він один, такий самотній...
Та раптом зірветься, як птах,
І знову ніби безтурботний.
І стане він, немов дитина,
Спішить так сум свій розігнать,
З дерев поскидує хустини,
Тепер його вже не впізнать.
Кидає сніжки в скло віконне,
То до берізки припаде,
То засумує без причини,
І знову в відчай упаде.
Присяде тихо на пеньочок,
І важко так чомусь зітхне...
" Прошу, спочинь від заморочок"...
Мене почує - і засне...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905188
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2021
автор: Н-А-Д-І-Я