***
Уже нема ні білих, ні чужих,
ані брехливих, ні криштально чистих.
Лишень снігів густий, колючий жмих
і під ногами - сподівань намисто.
А ще - слідів тайнописи німі.
Кого шукати з тих слідів - не знати.
Допоки день, загублений у тьмі,
в провалля ронить золоті дукати.
Дукати слів і голосних зневір.
Холодний дзенькіт розтинає вечір,
де розумієш правду - хижий звір
тобі у серце вп'явся недоречі.
Гострезні кігті - наскрізь, десь углиб,
де сіль і солод невідбутих істин,
де квіти щастя прости могли б,
якби душа навік осліпла звісно.
25.01.21 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905159
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2021
автор: Леся Геник