Твоя любов мене порятувала,
коли громи спустилися долів,
коли усі потріскали дзеркала
і я вже дихала, здавалося, на пів.
Твоя любов творила справжнє чудо -
вона горіла догори вогнем,
вдихаючи в мої зіслаблі груди
незламну і нескорену мене.
Твоя любов, як ангел-хоронитель,
і день, і ніч з простягнутим крилом
охороняла зранену обитель
мого єства, що вже здалось, було.
Твоя любов, як пташечка співуча,
не мовкла й не піддалась на спочин,
допоки біль мене, як монстр, мучив
й душа терпіла свій тривожний чин.
Твоя любов, як сонця ясний промінь,
в мою палату світекло несла
і цілувала гарячкові скроні,
і хоронила від жаского зла.
Твоя любов, як паросток нетлінний,
вростала в мене й змушувала йти,
коли, мов брили, наступали стіни,
коли у снах з'являлися хрести.
Твоя любов - моя рука спасіння,
котра не дала впасти до проваль
і змусила знайти в собі уміння
долати біль і страх, і хижу даль.
І те, що нині дихання у грудях
справляє новосілля знов таки
лиш завдяки твоїй нескорі, любий,
лишень твоїй любові завдяки!
30.05.20 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904763
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2021
автор: Леся Геник