Коли стоїте́ на моєму шляху,
така жива, така красуня,
але така знесилена,
говорите весь час про сумне,
думаєте про смерть,
нікого не любите
і зневажаєте свою красу –
що ж? Хіба я ображу вас?
О, ні! Адже я не насильник,
не брехун і не горді́й,
хоча багато знаю,
надто багато думаю з дитинства
і надто зайнятий собою.
Адже я – поет,
людина, що речі називає їхніми іменами,
краде пахощі у живої квітки.
Скільки не мовите ви про печалі,
не розмірковуєте про кінці та початки,
смію, таки, сподіватися,
що вам лише п'ятнадцять літ.
І тому я хотів би,
щоб ви покохали звичайного хлопця,
котрий любить землю і небо
більше, ніж римовані і не римовані розмови про зе́млю та небо.
Від душі я порадію за вас,
адже – тільки закохані
мають право на звання Людини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904621
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2021
автор: Анатолій Костенюк