Бережи звичну мить – поки думаєш, дивишся, ходиш,
Поки чуєш, говориш, вдихаєш на повні груди.
Такі блага прості, а даються не всім від природи.
І, на жаль, не довіку. Хто знає, що завтра буде?
Тож живи, не існуй! Ризикуй починати, завершуй,
Надихай і твори, розчиняйся, палай коханням!
Помиляйся, прощай, проси завжди пробачення першим!
Кожна мить – це можливість. Можливо, вона остання.
[i](Твір зі збірки “Крізь часу плин”)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904447
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2021
автор: Валентина Інклюд