Цю історію про вельми дивакуватого студента-вариводу з "паруючою стріхою", що мешкав у гуртожитку київського університету і гордо називав себе "оператором парового котла", наводячи жах на місцеве студентство, розповів мені один мій друг і колега по перу😃
/оператор парового котла/
Захід сонця, догорівши дотла,
попіл темряви сипнув у двори.
Злобний геній провертав хитрий план:
пильно воду по каструлях варив.
Спав гуртожиток – аж слинка текла.
Шість конфорок позаймав на плиті
"оператор парового котла" –
прикидався ним чи бути хотів?..
Коридором сновигав ніч у ніч.
"Ще давай! Давай іще!" – чувся виск.
Позвикали вже студенти чумні, –
то "в системі" Вітя "стравлює тиск"...
Дві каструлі у єдиний сосуд
довгим шлангом сполучав віртуоз.
Воду з парою варив, а не суп
із Країни чаклунів, – Віктор Оз.
Скрупульозно вів нотатники для
дивних формул, креслень, показників.
А коли з новим дівчатком гуляв,
щиро бойлер показати хотів.
Як тікало бідолашне дівча, –
серце генія журба не пекла:
знов окроп на кухні пильно вивчав
"оператор парового котла".
Хоч на вигляд мав не більш двадцяти,
свій талан в киплячих водах уздрів.
А чого вдалось тобі досягти?
Де написано, що Вітя здурів?..
Темний вечір скавулить, наче пес.
Огортають серце спогади й щем.
Де ж ти?.. Стрів котельню мрії чи ТЕС?..
Вітько, ще давай! Вари! Давай ще!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904420
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2021
автор: Олександр Обрій