Повільним кроком,долаю я своє життя,
торба з буденними ділами,тягне плеча.
І піт,що капає з тіла і душі,
збиває порох,на дорозі у моєму житті.
Дорога ця,кудись мене веде,
і загадка,що з новим кроком у житті буде.
Але крокую,заглядаючи і геть далеко,
з надією,що докрокую і досить легко.
Буває тіло крокувати,вже не має сил,
але душа дає наснаги,десь з глубин.
І навпаки,коли душа знесилилась моя,
тіло веде її до храму,де інше,є життя.
Я стільки раз,знесилиний падав,
зробити крок,вже зовсім сил немав.
Ттіло і душа,у двох,мені допомогли,
вони одне,єдине - тому і на ноги підняли.
І знову крок і мрії,та думки,
ведуть мене,далеко у світи.
Ведуть туди,де так бурлить життя -
чарівною доріжкою,що називається - моя сімя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904397
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2021
автор: Бабич