Поламані, обскубанії крила
Летіли в землю, падали в піке.
Рясніли і була в них колись сила.
Тепер, тепер не попадуть в м'яке.
Тверда земля чекає під ногами.
Розверзла груди камені наверх
Підняла. Буде бити батогами,
Шмагатиме усіх, кого вже Бог поверг.
Упав униз. Заплямлений. Побитий.
Та ще живий. Чому і по яке
Суворе діло у пісок зарите
Сюди він вибравсь, горенько таке.
Яким він марив спогадом далеким?
Чому летів собі за обрій сам на сам?
Чому хотів побачить, як лелеки
Курличуть в небі, вторять голосам,
Які він чув, що помочі благали,
Просили миру, спокою. В імлі
Нараз вони усі чомусь пропали.
Так ніби не було їх на землі.
Уся цікавість навіть небо губить.
Не треба за це Господа хулить.
Покару янгол той отримав у ту ж мить.
Що Бог сказав, то треба так чинить.
А люди всі лукаві, боязливі,
Підступні, підлі, варті лиш жалю.
Шукали світла, були не сміливі
Покинуті вже Богом у раю.
Він покарав їх. Це зробив одразу
І янголам усім заборонив
Не помагати їм відштовхувать проказу.
Щоб світ потому квітами зацвів.
Та янгол з жалю полетів на землю
Підвів себе і мешканців в раю.
Не знав він, що Той, що понад нею
Має надію на грішників свою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2021
автор: Ксенія О