Серпневе сонце визира з садів,
Змагаючись із вранішнім туманом.
Вже Спас бджолиний щедро відгудів.
Лунає в кронах вітрове сопрано.
Вже осінь кличе до своїх обійм,
Дарує хризантеми й терпкі сливи.
Ще літо сонне з павутинних вій
Плете ажурні нетривкі мотиви.
Відходить літо – мить не повернеш!
Лелечі зграї вдалині курличуть.
І під коштовний золотий вінець
Осінній вітер вже природу кличе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903833
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2021
автор: Тетяна Мошковська