[i]У нас чомусь, як люблять, то посмертно,
Мабуть безпечніше ось так любить,
І урочистості провести трафаретно,
Сказати: він був ідеал, отой, що спить …
І байдуже, що писані доноси,
І байдуже, що ганьблений стократ,
І справ мальованих ціленні стоси,
Тепер сльозу пускає бюрократ …
Найкраща пам'ять зовсім не словами,
Не дошками , не траурним вінком,
Якщо то справжня, то тоді ділами,
А не таких самих по голові кийком …
Сьогодні шістдесят Чміленку,
А світ такий неначе він й не йшов,
Все ті ж на - ич, на - ук і – енки
Тріщить душі слабенький шов …
Снує крадій, війна, розруха,
Цвіте барвить феодалізм,
З москви клонована старуха
Гризе вже й наш демократизм …
Хотілося б отого світла,
Що Віктор од землі черпав,
Бо повсідалися на мітли,
Якби побачив, то б упав …
Казали, що в селі розруха,
Що то село уже мертве,
Життя нема, отруйна муха
Тому, що жило – отеге …
Воно б звести то все на ноги,
Вдихнути у село життя,
Не там Чміленкові пороги,
Де вмерли хати і сміття … [/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903644
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2021
автор: Дружня рука