«… Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе Хрест Свій і йде слідом за мною» (Мр 8,34)
Чи кожен здатен так вчинити,
Щоб взяти Хрест й за Богом йти,
Себе чи здатен менш любити,
Так, щоб зректися пихи й висоти…?
Чи здатен власну гордість подолати,
Гординю, що й вбива довкола всіх,
Зректись себе, душі щоб спокій знати,
Земних позбавившись спокус й утіх..?
Та облачившись, часто, навіть в ризи,
Чи кожен годен, щоб достойно їх носить..,
Коли лиш тих найбільш благословляє,
У кого є про що для себе попросить…?
Як часто чую, коли «Аξιος!» співають,
Тим, що достойні лише там й тоді,
Коли себе найбільш самого вихваляють
Й «Осанна!» звершують найголосніш собі…
Так, ніби, Господу смиренно і кориться –
Просить у ризу світлу, чисту одягнуть,
Спасіння прагне наче й благодаті,
На недостойну справді ставши путь…
Так ніби й вірить щиро, і клянеться,
Про Славу й Честь всім гомонить,
Коли й душа насправді у гніву печеться,
Бо прагне всіх довкола перевчити жить…
Навіть в момент, як Бога він благає,
Одіти в ризу світлу віри й доброти,
Себе одного справді надто прославляє,
Так ніби сам найвищої уже досяг мети…
Покайтесь! – каже Син Господній,
Небесне Царство надто близько вже,
Та тільки той його, мабуть, достойний,
Хто чортівню й гординю з серця прожене…
Тому в житті лиш Бога прославляю,
Йому повіки-вічні й «Аξιος!», й хвала,
Свої гріхи Його лиш Волі доручаю –
То ж і готова їх спокутувать сповна..!
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
02.02.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903395
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2021
автор: Lilafea