давно спалив до хмар крихку драбину_
голодний вітер підхопив золу_
при свідках, іноді, все ще вдає людину,
ретельно змішуючи манну та смолу_
>
від посмішки надлущене свічадо
транслює монохромні слайди снів,
усоте перероджена монада -
зерно в правічній царині снігів_
>
досліджено координатну сітку,
пробачено всі хиби наперед,
тернистий шлях в нікуди йшов з нізвідки,
складались пазли знаків та прикмет_
>
колись і десь згадає вдалу спробу
і зірветься, що ворон з гілки, крик_
той, хто вдивлявся в образ та подобу
його задув і кинув_ як сірник_
>
при свідках, іноді, все ще вдає людину,
згущається слюдиста поволока_
на небі хтось слизьку зминає глину,
нової долі зріє заморока_
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903378
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2021
автор: Ки Ба 1