Чи ж думав, чи гадав він у 30-их,
Коли востаннє бачив білий світ,
Що хтось про нього може ще згадати
Десь через довгих 90 літ?
Він надто молодим зустрівся з Богом,
Щоб думати тоді вже про внучат.
Їм із дружиною, окриленим любов’ю,
Послало небо немовля-дівча.
Мале таке, цікаве, карооке,
Та ще й на нього схоже – думка всіх.
Не виповнилося дитині й року,
Як під арешт утрапив. Не за гріх –
За правду! З нею він не розлучався
І ніс її, мов хрест свій, до кінця.
Про нього все відомо тільки часу
Й шрамам після тернового вінця.
Давно й доньки душа злетіла в небо,
Тож, може, там зустрілись вони знов,
Та не зникає у внучат потреба
Ту правду відкопать. А це любов
До роду до свого і України,
Без котрої не мислилось буття,
Де пісня й мова ніжно-солов’їні,
Де воля важливіша за життя.
Й болить усім, чому мовчали дзвони,
Як нівечились молоді життя,
Як знищували голодом мільйони?
Чому ж пішли кати без каяття?
21.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903207
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2021
автор: Ганна Верес