Зима опівночі так лагідно-гірка,
коли вогонь вкривається золою.
Десь благовіст лунає за рікою
і спогади нашіптує ріка.
Цей невідомий дзвін, як часовий,
на чатах вояків турбує рано,
дарує віру на передовій,
молитвoю старого капелана.
Я слухаю, хоча не має мрій
в боях надщербленій душі моїй.
Не відкликаюсь переможним дзвонам
я, зранений вояк, на купі тіл,
лечу в думках на б̀áтьківський уділ,
церковним непідвладний вже канонам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902809
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2021
автор: Анатолій Костенюк