Він був найстаршим серед своїх братів та сестер. Найвідповідальнішим, найсерйознішимі, але найбільш недолюбленим і недооціненим з усіх. Його не чекали, а коли він приходив більшість робили невдоволений та засмучений вигляд. На нього покладали купу відповідальних справ та замість вдячності чекали коли вже нарешті піде. І майже всі були впевнені, що цей пан має важкий характер.
І з часом він справді став таким, сердитим і набундюченим, важким і стомлюючим для свого оточення.
- Так, ану всі швидко по робочим місцям
Постійно гримав він - Нічого байдикувати!
Хоча залишаючись на одинці з самім собою так прагнув тепла і любові...
- Ну й хай мене ніхто не любить, - бурмотів він собі засинаючи, - але ж і я не люблю нікого...
Все сталось зненацька.
Він їхав у переповненому вагоні трамваю, і з задоволення спостерігав за метушнею та штовханиною. Аж раптом почув:
- Який чудовий день сьогодні! Як же я люблю його!
- За що? - здивовано перепитав хтось поряд.
- Як за що? Адже сьогодні можна почати щось нове, зробити цілу купу корисних справ, а у вечері настає те казкове відчуття не змарнованого часу!
- От дивна! - знову буркнув хтось поряд.
Але він вже не чув нікого крім того солодкого голосу. А серце калатало ніби в маляти! Бо зрозумів, що можна любити, просто любити за саме існування. За те, за що більшість ненавидить. Просто поглянувши на все під іншим кутом.
«Отже, я більше не важкий! Я цікавий, корисний і мене теж можна любити!» - подумав він.
- І я люблю тебе...
Тихо прошепотів із захопленням Понеділок і вперше відчув себе легким - легким, мов пір‘їнка...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902429
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2021
автор: Ірин Ка