З тих пір, як Київську ще Русь
Усі кремсали,
З часів монгольської орди,
З її навали,
Страждала, плакала земля -
Людей вбивали,
Чіпляли бранцям кайдани́,
У рабство брали.
Зі сходу інший ворог йшов -
Від московітів:
І грабував, і прибирав
Усе нажите.
Із заходу – литовець, лях,
Що кров’ю впився.
Збирав він данину́ з краян -
Аж потом вмився.
Стогнала матінка-земля,
Втрачала сили,
Спливала кров’ю козаків,
Що боронились.
А час невпинно так летів -
Роки, століття,
Одних міняли ворогів
На інше смІ́ття.
І знову гинули в боях
За Землю й Волю,
Слова ці завжди на вустах
Й важливі знову.
Скільки загинуло людей
У громадянську,
Згноїли скільки в Соловках
В часи радянські?
Вбивали воїнів УПА
В роки воєнні,
Родини нищили дотла –
Ні в чім невинні.
Наперекір всім ворогам
Відбулась - Злука.
Край об’єднатися зумів:
Рука у руку.
Тепер живемо разом всі
В сім'ї єдиній,
На прадівській святій Землі..
Це - Україна!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902184
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2021
автор: Ольга Калина