Десь відшуміло, відгуло
Минуле викривлене творче,
Якого справді й не було...
Колись історія замовче...
Колись не віритимеш сам,
Мов щось було таке значуще...
"Колись" це — "вже", скажу я вам,
У часу руки загребущі!
Чом уникатимеш дзеркал
Й чим далі — більше, підсвідомо,
Мов той примарний аксакал,
Мудрець для кого — невідомо...
Твоя іронія жива
Допоки з нею співіснуєш:
Посієш і — жнива, жнива!..
Забудеш — значить не жалкуєш...
Підписку взяв на сенс життя
— Останню версію оновлюй,
В хештегах, статусах буття
Нову позицію висловлюй!
На переробку все старе!
Нове укотре з нього буде...
Гра збережеться й не помрем
Ми — старі добрі нові люди
З циклу "Мантри сучасних рабів"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901306
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2021
автор: Ніколя Петрович