Лежачи у пітьмі я чекав її чуючи як поволі
вона йде вгору сходами
у дзвінкій прохолоді й надто білих стін
як шепіт дихань та цілунків.
Я намагався врятуватися від неї та потайки завмер
але її краса в мої кістки сочилась м'яко
уночі коли відчував пустку
від найвищої насолоди сходячи у глибини пекла.
І нехай би палали у моєму сновидінні
груди та її вуста і лоно і повіки
все одно поверталась вічно та пливно
тільки світла хмаринка диму поодаль
і квіти і глек сріблоти прохолоди.
Мій корабель у гаю її міцно прикутий
міцно прив'язаний і у безсонні
неначе величезний чорний та вірний пес
нагадав мені моїх загиблих друзів
або дивні прощання задля любови..
Георгіс Павлопулос "До Цирцеї"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900770
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2021
автор: Ольґерда