Подорожуєш все життя -
стежки єднаєш;
щодня потоптане взуття
своє взуваєш:
по місту блудиш,
сліди губиш,
від втоми позіхаєш.
Все пізнаєш нові шляхи,
свого не маєш.
Із ніг неначе реп’яхи
взуття знімаєш:
весь день блукав,
свій путь шукав,
без нього потерпаєш.
Чужі дороги, не свої
з супротивом приймаєш;
кросівки стоптані старі
на мотлох викидаєш:
нові купуєш,
вже не сумуєш,
із сміхом приміряєш.
Ще все життя іти, учить,
дороги відкривати;
за рідними краями жить,
з чужинцями єднати:
і там зорю,
нову свою
на небо возвишати.
Повз континенти, океани,
у світлі білі небеса:
«Колумби, Дрейки, Магелани…»
свої вписали чудеса:
тепер відомі
в кожнім домі
експедиційні адреса.
У нерозшуканих пустелях,
де дух мовчання шарудить,
у здичавілих темних скелях
свій слід кросівок залишить..
У недосяжнених тунелях
людську дорогу завершить:
і поселиться,
де боїться
без зручностей цивільний жить.
Мандрівник. Географ мандрів,
наче буря в штормі.
Скарб його посеред скарбів: -
потяг на платформі,
старий човен
плить намовен,
мов корабель в штормі.
Карта вказує дорогу,
болота таяться.
Знать географу і Богу,
де остерігаться;
де є казка,
де є пастка,
де волиш зостаться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900713
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2021
автор: Артур Шадура