Їх юність повінчалась з сивиною,
Умились кров’ю молоді серця,
Коли вони зустрілися з війною
Й стояли у Донбасі до кінця…
Вони синочки, вірні Україні,
Котрі зустріли ворога грудьми,
Стояти не уміли на колінах,
Бо гідними завжди були людьми.
Зійшлися там добро і зло в двобої,
Бо ж воля України – на кону…
Життям сплатили там за неї вої,
Й з очей зривають чорну пелену
У тих, котрі чекають ще Союзу…
В історії ж – слід сильного плеча –
Ніколи не воюють справжні друзі –
І підлості вона не пробача.
У дні січневі небо нам спускає
Не тільки сніг, а й звичаї-свята.
Одне, лишень, мене гнітить-лякає:
Коли живих ми будемо вітать,
Чи не забудем тих, що піднялися
На небеса на ангельськім крилі,
Котрі собі і Богу поклялися
Служить народу і тепер… в землі!?
7.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900659
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2021
автор: Ганна Верес