Збери себе із сотень тисяч уламків,
На які так безжально тебе розбило життя,
На твоєму шляху ще буде й немало світанків,
Нехай, у пустці душі знов залунає биття.
Дозволь, хай твоє серце огорне надія,
Знаю, болить і не сила терпіти,
Та встати і йти - це вже є подія,
Яка не дозволить за секунду безслідно зітліти.
Знаю, абсурдно і воля слабка,
Після десятків падінь вже й сили нема,
Та нехай та надія, хоч і крихка,
Скріпить уламки, бо все це не дарма.
Життя- не випадковість
І ти - не останній перехожий,
Просто терпка нейвмовірна невідомість,
В якій, навіть, пилинка - замисел Божий...
Вікторія Болібрух
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900646
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2021
автор: Вікторія Воля