Нема давно старенької хатини
І стріху вже забули горобці
Роки життя приспали всі стежини
Сплило усе, мов хвиля по ріці.
Лиш спогади залишили зітхання
І лиш душа у дні ці ожива
Молитва, коляда - святе зізнання
І вся родина в купці так, жива.
Запахло сіно літом загадковим
Дідух одЯг сорочку із зірок
Згадалось враз усе, таке, казкове
І спогади - розв’язаний мішок.
Усе в них жило, пахло- світ п‘янило
Сніги стелили стежку у Різдво
І перша зірка всім світила мило
Пробуджувалось все живе єство.
Христос Родився! - загриміли дзвони
Славім Його! - злітала коляда
Там сніг вкривав деревам голі крони
Іх місяць із за хмарки споглядав.
Знов блимала очицями солома
Під стріхою вложився вітрюган
Де я та ніч, - побули знову дома
Там спогади розвіяв ураган...
(С) Леся Утриско Воробець
Картина художника Анатолія Марчука
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900563
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2021
автор: Леся Утриско