День догорить – отак згорає й тіло
Душа паде у темінь мов в труну
І лиш тому, тому вона вціліла
Що ти заділа в серці за струну.
День догорить конаючи і тихо
В холодну темінь упаде ось, ось.
Отак душа перед останнім вздихом
Конаючи надіється на щось.
День догорить - згаса останнє світло
День догорить немов би й не було
Де ж квітка та що у житті так квітла
Із чілков що спадала на чоло.
День догорить – впада за чорні брами
І все зника в зустрічній темноті
Де ж квітка та з гарячими губами
Що ясно так світила у житті.
Зникають дні в даличину нетлінну
Чи хтось то зна що там в даличині.
Де ж квітка та - чи ще її зустріну
Чи ще її побачу я чи ні.
Парище
30 12 2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899706
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.12.2020
автор: Мартинюк Надвірнянський