Вона не плакала ніколи майже, ні,
Хоч груди випікало як в огні.
Боліло тіло, руки, пухли ноги,
Пошкодувати нікому небогу.
Не раз душила та гірка сльоза.
Світліло, як миналася гроза
Та вісточка була від рідних з дому.
Терпіла, не бажаючи нікому.
І берегла небогу тільки віра,
Любов – від серця щирого офіра.
Господь могутній, Бог наш Триєдиний
Вдихав бажання жити кожну днину.
Лише Йому звірялася вона,
Лише у Нім втішалася сповна.
16 липня 2018
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899674
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2020
автор: палома