Надламаний, та ще міцний
схвильований та навісний,
посеред ночі я зі сну
на путь виходжу зоряну.
Давно очікує вона
мене – далека сторона
і дуже хочеться мені
пізнати обрії земні.
І хай мені не все одно,
забити двері та вікно,
але погладивши стіну,
піду і вже не поверну.
Бо зачекалися мене,
хто, як і я не поверне,
для кого все вирішено
і ким все зважено давно.
Комусь відомо це, чи ні,
чому нас у часи нічні,
все манять непідкорені
шляхи в небесній вишині?
28.12.2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899631
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2020
автор: Анатолій Костенюк