Час – поняття, яке в різні моменти трактується по-різному. В дитинстві час ніби стоїть на місці і рухається ледве-ледве, ніби навмисне. З кожним роком час набирає обертів і не встигаєш кліпнути оком, як відлітають у минуле роки і десятиліття.
Коли я була маленькою трирічною дівчинкою то часто залишалася вдома з прабабусею Катею. На столі бабуся застеляла улюблене рожеве одіяльце садовила мене туди і разом з нею виглядали у вікно на вигонець. Я смакувала лущеним гарбузовим насінням, яке мені лускала бабуся пучками, та чищеними яблуками порізаними скибочками. Біля вікна, під старим дзеркалом на стіні висів календар, який худнув з кожним днем. Я любила акуратно відривати від нього по листочку, щоб бабуся почитала загадку, чи казочку, чи прикмету, чи рецепт, але обов’язкова умова, щоб написано було великими літерами. Дякуючи календарю – я швидко вивчила цифри, уміла рахувати підряд, могла знайти в календарі коли буде день народження і все таки виповниться мені чотири роки, коли буде літо, храм, а коли на календарі залишиться кілька листочків, то скоро буде «ялинка».
Тоді час тягнувся дуже довго, бо ніяк я не могла дочекатися літа, нового випуску «Малятка», неділі, щоб подивитися «Мультфільм на замовлення». Найдовшим був рік перед школою, бо швидше хотілося стати ученицею, але дні в садку здавалися роками, а новенький портфель наповнений всім шкільним приладдям так і залишався самотньо чекати на шафі.
Літом під час пастівня дідусь вчив мене, як визначати час без годинника, за довжиною тіні, яка збільшувалася ближче до полудня. Та куди цікавіше було взяти ломаку на пучку пальця, витримати її щоб не впала і промовити чарівні слова: «Діду-діду, лободіду, скільки часов до обіду? Один…Два… Три…» А далі все залежало від вміння втримати балансуючу палицю на пальці. Після обіду ритуал повторювався, але змінювалося заклинання: «Осичина, березина, скільки часов до вечора? Один… Два…» і так далі… Звичайно, годинника це не замінювало, але за цікавою і веселою розвагою час минав швидше.
У школі уроки здавалися довгими, а перерви короткими, та ж плутаниця траплялася і з навчальними четвертями, що тривали вічність та канікулами, що минали надзвичайно швидко.
Час то заповільнювався, то прискорювався, і лише годинник чітко відбивав чечітку часу, стверджуючи точність часово-просторового задуму.
Ще в далекому дитинстві я дійшла певних висновків, у вірності яких, з роками лише переконувалася глибше. Наприклад:
1. За цікавою справою час зупиняється, наповнює душу новими враженнями, натхненням.
2. Нудна робота триває довго.
3. Ледарство – знищує час.
4. Всі мають однакову кількість годин у добі, але в кожного час минає зі своєю швидкістю.
5. Головне не довжина життя, а ширина світогляду.
6. Марно втрачений час не повернеться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899533
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч