**********************
Якось я бачив осені тінь —
Вона цілувалась безстидно з дощем…
Вони — один одного,
Обіймами,
Ніжно доповнювали
Та, удвох,
По парку вечірньому йшли —
Пустотливо
І..,
Вітру диханням,
Листя у вирій зривали
Зовсім безтурботно…
Десятки перехожих бігли від дощу,
З парасольками,
А він посміхався єдиній коханій,
Як істинній леді —
Щасливо,
Що тільки до нього приходить
Та світ прикрашає тінню золотою,
У красивих чобітках, з блискучої міді,
Відливом — встидливо…
Він в сірому плащі,
А вона,
Завжди —
В червоно-жовтому пальто…
Він з сумом в очах,
А вона — з посмішкою вітру,
Пустою..,
Але от скільки триватиме їх роман —
Не дізнається ніколи ніхто,
Коли називає, таємно,
Він її своєю Рибкою Золотою
І..,
гладячи хвилююче волосся
своєї рудої мадам —
З крапель прозорих,
Він ніжно їй викладав
незвично-чудну діадему…
Шепотіла вона:
«Я тебе нікому не віддам…»
Кружляло листя,..
Розпинався вітер —
Розвиваючи кохання їхню тему…
Прокинувшись під ранок,
Зустрічаючи туманний світанок,
Як сонет —
Кошлата осінь
посміхнулася дощу грайливо…,
А він, взявши гітару,
Заспівав нової пісні їй куплет :
"Осінь — до мене,
знову коханням прийшла,
Щоби на вулиці танцювати —
Зі мною,
У воді —
Танго любові сміливо…"
-------------------------------------------------------------
18.10.2019; Paris (C.P)
=================================
https://uamodna.com/articles/ilaquo-sonet-imdash-tango-oseni-i-doschuiraquo/
=================================
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899215
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.12.2020
автор: Катинський Орест