[b][i]Претензії[/i][/b]
[i]йому[/i]
У карантині я уже не та
і важчає тягар цієї ноші...
Усе коротші осені літа...
мабуть тому пора ця – золота,
а от роки у юності найдовші.
Ярило повертає до весни
і вищає орбіта у зеніті...
як мовиться, – на носі яре літо.
І видяться такі пророчі сни,
що хочеться в обійми полетіти.
А в декого одне у голові –
намилив лижі і гайда до лісу...
Не доганяю я цього гульвісу.
Раніше – що не день, то візаві...
а нині... видно небеса праві,
коли між нами нап’яли завісу.
[b][i]Видумки[/i] [/b]
[i]їй[/i]
І каюся, і ні... у ці короткі дні
усе одно вигадувати мушу,
що ніби я не їй і не вона мені
пообіцяли не ятрити душу.
Усе не проминають міражі,
у голові – чорти у табакерці.
Коли дрімають ангели душі,
то бісики розгулюють у серці.
Навіщо ця інклюзія мені?
На те і є надія в далині,
яку не завіває завірюха.
Гасає пандемія по землі...
Немає Санта Клауса в імлі...
взаємоізоляція – по вуха .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899068
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.12.2020
автор: I.Teрен