Кудись далеко заховали його слово,
І не читаючи, а просто як покару,
Так наче під життя поклали дро́ва
Якогось марнослова чи нездари ...
Колись від того страшно так боліло,
Ставав по зросту начебто солдат,
А зараз лиш в душі ніяковіло,
А в серці не гопак і не набат ...
Колись старався гарно так сказати,
У кольорах розкинути пейзаж,
А зараз лінь і снігу накидати,
Не той тепер сюжет і антураж ...
Образилось на все це дійство Слово,
"Це ж світ тепер для мене каземат",
Замовкло десь глибоко гонорово,
Сховало свій разючий компромат ...
Світ посірів без фраз, думок яскравих,
Йому, людині, може й все-одно,
Лишився скрип невидумок іржавих,
Не витримали небо, став, вікно ...
Тепер на світ дивився крізь діру?
Кричить у розпачі: "так сіро, що помру"!
І "небо" більше не духовний світ,
А тільки відблиск стоків і боліт ...
Знайшов, звільнив і вже немов король,
А щойно був нездара, дурень, троль,
От тільки десь думки занапастив,
Слова красиві, та весь зміст перекрутив ...
Бо гідне Слово лиш між друзями живе,
Друзів нема, то слово вже криве,
Он Розум ходить, Совість, ось Любов,
Зустріли Слово. - Будь здорова! - Будь здоров!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899021
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2020
автор: Дружня рука