Тримали нас батьки за руки
Вели усіх в нетеплий світ,
Щоб ми там вижили і жили,
Щоби продовжили свій рід.
Ми йшли разо́м рука об руку,
Не розбивались об розлуку,
Ми спілкувались на словах
З часом частіше у думках…
Ідуть роки, ні – шаленіють,
Мужнієм ми, батьки старіють
І вже твоя рука тримати
Повинна ту, щоб дань віддати,
Тепло віддати, піклування,
Безсонні ночі, спілкування.
Бо вже вони стають, як діти,
Треба доглянути й терпіти,
Так, як терпіли вони нас -
Тут на Землі всьому свій час.
Ні, не терпіти – бо це дань
І втілення тих сподівань,
Які батьки тихо леліють,
Коли добро в серця нам сіють.
Візьміть їх руки із добром,
Наповніть душу їм теплом.
21.12.2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898817
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2020
автор: Олекса Терен